Права і свободи людини і громадянина є найвищою соціальною цінністю, найважливішим об’єктом конституційно-правового регулювання. Під конституційними правами і свободами людини і громадянина прийнято розуміти гарантовану Конституцією та державою міру можливої поведінки або діяльності особи з метою задоволення своїх потреб та інтересів у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного життя. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Вона відповідає перед людиною за свою діяльність. Утворення і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Реалізація конституційних прав і свобод людини й громадянина неможлива без ефективної організаційно-виконавчої діяльності державних органів і посадових осіб.

В статті 13 Конституції України проголошено, що земля, її надра, атмосферне повітря водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.

У статті 14 Основного Закону зазначається, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Згідно з вимогами даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земельне законодавство базується на таких принципах: забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритету вимог екологічної безпеки (стаття 5 Земельного кодексу України).

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов’язує виникнення такого права. До юридичних фактів, на підставі яких виникає, наприклад, право приватної власності на землю, належать: рішення органу влади про передачу земельної ділянки громадянинові у приватну власність; цивільно-правова угода; успадкування земельної ділянки та ін.

Земельний кодекс України розмежував компетенцію органів щодо здійснення правомочностей суб’єкта права власності на землю (стаття 122 Кодексу).

Так, зокрема, відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. На сьогоднішній день, даними повноваженнями наділені Держгеокадастр та його територіальні органи.

Право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок громадянами України, в тому числі учасниками АТО, регулюється земельним законодавством, а саме ч. 6 ст. 118 та статтями 121-122 Земельного кодексу України. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються, зокрема такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Статтею 121 Земельного кодексу України передбачені розміри земельних ділянок, які можуть бути надані громадянам України для реалізації права на безоплатну приватизацію земельних ділянок:

а) для ведення фермерського господарства – в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва – не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах – не більше 0,25 гектара, в селищах – не більше 0,15 гектара, в містах – не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва – не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів – не більше 0,01 гектара.

Станом на 01.12.2018 року до Головним управлінням Держгеокадастру у Чернівецькій області надано 586 дозволів на розробку проектів землеустрою.

Також прийнято 837 рішень, розпоряджень щодо затвердження проектів землеустрою про надання у власність земельних ділянок.

Головним управлінням здійснюється моніторинг надання територіальними органами Держгеокадастру адміністративних послуг.

Так, станом на 01.12.2018 року спеціалістами Головного управління надано адміністративних послуг в кількості:

• Проведено державну реєстрацію по земельним ділянкам та присвоєно кадастрові номера – 23363;
• Надано відомостей з Державного земельного кадастру у формі витягів з Державного земельного кадастру – 18633;
• Внесено виправлення технічної помилки у відомостях з Державного земельного кадастру, яка була допущена органом, що здійснює його ведення – 4548;
• Виправлення технічної помилки у відомостях Державного земельного кадастру, яка була допущена не з вини органу, що здійснює його ведення – 911;
• Надано довідок, з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем) – 8267;
• Надано викопіювань з кадастрової карти (плану) та іншої картографічної документації Державного земельного кадастру – 1529;
• Видано витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки – 8046;
• Внесено до Державного земельного кадастру відомостей (змін до них) про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць; обмеження у використанні земель; земельну ділянку – 1586;
• Видано відомостей з документації із землеустрою, що включена до Державного фонду документації із землеустрою – 166;
• Видано висновків про погодження документації із землеустрою – 6248;
• Видано довідок про: наявність та розміри земельної частки (паю); наявність у Державному земельному кадастрі відомостей про одержання у власність земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації за певним видом її цільового призначення – 1010.

За даний період обов’язкову державну експертизу землевпорядної документації проведено щодо 704 об’єктів.